Салюки (персидська борзая, газелья собака)

Салюки — одна з найдавніших порід собак у світі, історія якої сягає самих джерел людської цивілізації. Археологічні знахідки та дослідження істориків дозволяють припустити, що ці граційні мисливці існували ще за часів Шумерської цивілізації, на території так званого родючого півмісяця — регіону, який охоплює сучасні землі від Єгипту до Туреччини та Месопотамії.

На стінах єгипетських гробниць Середнього царства збереглися зображення собак з довгими ногами й стрункою статурою, які нагадують сучасних салюки. Проте, на відміну від шумерських зображень, в Єгипті цих собак навіть ховали разом із фараонами, що свідчить про їхню особливу роль у житті стародавніх єгиптян. Однак, незважаючи на ці паралелі, скелети того часу мають деякі відмінності від сучасних представників породи. Найдавніший знайдений скелет, максимально схожий на салюки, було виявлено у сирійських руїнах міста Тель-Бракк. За радіовуглецевим аналізом, його вік перевищує 4000 років.

Сліди існування породи простежуються й у середньовічній культурі, про них згадують східні літописці, поети та письменники, а також можна побачити характерні зображення в старовинних манускриптах. Порода тісно пов’язана з афганською борзою, а до Європи салюки потрапили завдяки хрестоносцям, які привозили цих собак з Близького Сходу.

У середньовічній Європі салюки стали символом розкоші серед знаті. Так, на портреті Генріха IV, герцога Саксонського, датованому 1514 роком, під його ногами зображено собаку, яку дослідники вважають справжнім представником породи салюки. Ще одне свідчення присутності цих собак в Європі — роботи живописця Паоло Веронезе: «Весілля в Кані», «Поклоніння волхвів», «Знаходження Мойсея», де також можна побачити характерні обриси породи.

Попри поширення породи, самостійна й стабільна популяція в Європі довгий час не формувалася. Лише в 1895 році, завдяки англійці, на ім'я Флоренс — доньці одного з баронів, яка привезла пару чистокровних салюки з району Аль-Салахах у Нижньому Єгипті — вдалося започаткувати лінію, яка згодом дала початок сучасним європейським представникам породи.

Після завершення Першої світової війни інтерес до салюки зріс, і імпорт із Близького Сходу значно пожвавився. У 1923 році у Великій Британії був заснований клуб борзих салюки, а сама порода отримала офіційне визнання з боку Кеннел-клубу. А вже в 1996 році салюки потрапили до Книги рекордів Гіннеса як найшвидша собака у своїй ваговій та розмірній категорії — один із представників породи розвинув швидкість 68,8 км/год.

Салюки відрізняються стрункою статурою, витонченими, довгими й одночасно м’язистими лапами, а також вузькою, видовженою мордою. Шия у них граціозна й подовжена, а вуха м’яко звисають уздовж голови. Груди добре розвинені та глибокі, хвіст — довгий і гнучкий. Завдяки збільшеним подушечкам лап ці собаки здатні розвивати вражаючу швидкість, не травмуючи кінцівки.

Салюки — це справжнє втілення ніжності й доброзичливості. Ці собаки особливо цінують товариство своєї родини та близьких людей, відчуваючи справжнє щастя поруч із ними. У побуті салюки надзвичайно спокійні: вони не влаштовують хаосу вдома, не демонструють агресії, не стрибають на господарів уночі чи без причини. Вони не конфліктні й не злопам’ятні, що робить їх чудовими компаньйонами.

Якби ми говорили про людину, то сказали б, що це виховане, благородне створіння з великою добротою й відкритістю до оточуючих. Салюки легко знаходять спільну мову з дітьми, охоче граються з ними та проводять час у спільних розвагах. Завдяки високому рівню енергії, ці собаки потребують щоденних тривалих прогулянок і активних фізичних навантажень.

Незважаючи на свою врівноваженість і м’який темперамент, салюки зберігають певну незалежність у характері. Тому новачкам у собаководстві дресирування цієї породи може здатися непростим завданням. Варто також враховувати, що салюки досить вибагливі у виборі іграшок: вони надають перевагу м’яким, приємним на дотик предметам і зазвичай уникають твердих палок чи жорстких м’ячів.

Під час прогулянок салюки повинні бути на повідку — мисливський інстинкт у них зберігся, і якщо пес вловить цікавий запах, то може раптово побігти й загубитися. Наслідки можуть бути неприємними — від тривалих пошуків до розклеювання оголошень про зниклу собаку.

Хоча в сучасних реаліях салюки рідко використовуються як мисливці (особливо на території СНД), їхній інстинкт усе ще присутній. Вони зазвичай добре ладнають з іншими домашніми тваринами, однак з котами краще знайомити їх змалечку. Ця порода потребує ранньої соціалізації, щоб краще адаптуватися до життя з людьми та іншими тваринами й збалансувати свою внутрішню незалежність.

Собаки породи салюки піддаються дресируванню, хоча цей процес вимагає від власника неабиякого терпіння та спокою. Починати навчання бажано з шести місяців, поступово додаючи елементи дресури до звичайних ігор.

Дуже важливо зберігати витримку: підвищений голос, агресія чи фізичне покарання — абсолютно неприпустимі. Такі методи не лише неефективні, а й можуть зашкодити довірі між вами та вашим улюбленцем.

Якщо ви не впевнені, що зможете впоратись самостійно, варто звернутися за допомогою до професійного кінолога. Особливу увагу під час навчання потрібно приділяти команді «стій». Вона стане в пригоді, якщо собака раптом вирішить побігти, наприклад, за цікавим запахом чи просто у «мандрівку».

Навчити салюки зупинятись на команду — складне, але цілком досяжне завдання. Щоб заохотити собаку, використовуйте ароматні ласощі, які їй до вподоби. Головне — щоб пес залишався на місці, навіть якщо спокуса наблизитись до частування велика.

Спершу команди потрібно віддавати, перебуваючи поруч із собакою, поступово збільшуючи дистанцію.

Салюки, також відомі як персидські борзі, потребують регулярного, щотижневого вичісування шерсті. Важливо робити це дуже обережно, адже їхня шкіра надзвичайно тонка, а підшерстку майже немає, що робить їх більш чутливими до механічного впливу. Не забувайте регулярно очищати очі та вуха від забруднень і скупчень виділень. Купати собаку рекомендується 1–2 рази на тиждень, а кігті підстригати приблизно кожні 10 днів.

Собаки породи салюки мають підвищену чутливість до знеболювальних препаратів, тому їм зазвичай необхідно значно менше дозування порівняно з іншими породами аналогічного розміру. Окрім цього, салюки схильні до низки захворювань, серед яких:

• дисплазія кульшового суглоба;
• печінкові пухлини (включаючи рак);
• лімфома;
• серцева недостатність;
• вроджені вади серця;
• кардіоміопатія;
• серцеві шуми;
• дерматит;
• випадіння шерсті (алопеція).