Вольфшпіц (кейсхонд)

Порода собак вольфшпіц має багатовікову історію, протягом якої неодноразово змінювала своє призначення і статус. Спочатку цих собак цінували як надійних компаньйонів, а згодом — як пильних сторожів. У 17-19 століттях, а також на початку 20-го, вольфшпіци широко використовувалися на баржах, що перевозили вантажі по річці Рейн. Ці судна називалися «риждекен», і на них собаки виконували охоронну функцію. Саме тому в Нідерландах порода отримала прізвисько «баржевий собака».

Вольфшпіц має генетичну спорідненість із такими породами, як норвезький елькхаунд, фінський шпіц, самоїд, померанський шпіц і навіть чау-чау. Всі ці породи мають спільні риси — щільну шерсть, гострі вуха та активний темперамент.

У 17 столітті вольфшпіци були одними з найпопулярніших собак у Нідерландах, особливо серед прибічників Корнеліуса де Вітта — політичного лідера, який очолював рух «патріотів» у протистоянні з домом Оранських. Цей політик здобув велику народну любов, і його навіть порівнювали з Богом у листах Людовіку XIV. Вольфшпіц, який належав Корнеліусу, став своєрідним символом вільнодумства і підтримки простого народу. Його заводили як прості прачки, так і заможні торговці та підприємці.

Проте історія склалася трагічно. Після політичних змов Корнеліуса та його брата було звинувачено в участі у вбивстві принца Вільгельма III Оранського. Обох піддали тортурам і стратили. З цим падінням вольфшпіц утратив популярність, оскільки асоціювався не лише з опозиціонерами, але й із поразкою та болючим періодом для країни.

У наступні століття популяція породи стрімко скорочувалася. Вольфшпіців можна було знайти хіба що в селянських господарствах або на баржах. Лише в 1920-х роках баронеса фон Ханденбрук звернула увагу на цю малочисельну, але харизматичну породу. Вона ініціювала програму її відновлення і популяризувала вольфшпіців серед європейської аристократії.

Ще раніше, в 1905 році, британка міс Гамільтон-Флетчер (у шлюбі — місіс Уїнфілд-Дігбі) під час подорожі в Нідерланди придбала пару цуценят, яких привезла до Великобританії. Хоч спочатку це була просто спонтанна ідея, згодом її захоплення породою переросло в серйозну справу. У 1926 році разом із місіс Алісою Гатакою вони заснували перший клуб породи в Англії, що стало важливим кроком до збереження та визнання вольфшпіца у світі.

Сьогодні вольфшпіц — це не лише надійний сторож і компаньйон, а й порода з багатою історією, що поєднує в собі силу, відданість і глибокий символізм боротьби за свободу.

Вольфшпіц — це середнього розміру собака з розкішною густою шерстю сріблясто-сірого забарвлення та вражаючим об’ємним хвостом, який зазвичай закручується на спину. Його морда нагадує лису, а темні мигдалеподібні очі виражають допитливість і розум. Однією з характерних рис є чорна обводка навколо очей, що створює ефект «окулярів» і надає погляду особливої виразності.

Це собака з гармонійною статурою, міцним кістяком і прямою спиною. Завдяки щільному підшерстку вольфшпіц добре переносить холод, що робить його придатним для життя в регіонах з прохолодним кліматом. Незважаючи на пишну шерсть, його тіло атлетичне, а рухи — енергійні й пружні.

Вольфшпіц — це класичний приклад німецького шпіца, тільки в найбільшій варіації. Він поєднує елегантність, силу і витривалість, а його зовнішність водночас грізна і доброзичлива. Це собака, яка однаково добре виглядає як на вулиці, так і в домашньому середовищі.

Кейсхонд або волфшпіц — собака, наче створена для спілкування з людьми. Її характер гармонійний, доброзичливий, а любов до людини — безмежна. Особливо сильно пес прив'язується до своєї родини та господаря, проте й до інших людей він ставиться з відкритістю, доброзичливістю та живим інтересом.

Гість у вашому домі одразу відчує щирість і тепло, якими сповнене це собаче серце. Волфшпіц — це справжній компаньйон, створений для того, щоб бути поруч із людиною. У сучасному світі його головна функція — бути найкращим другом і надійним членом родини.

Кейсхонд має високий рівень енергії, обожнює активні ігри, тривалі прогулянки та час, проведений на свіжому повітрі. Особливо йому до вподоби прохолодна погода і легкий мороз. Густа, щільна шерсть надійно захищає собаку навіть за сильного холоду, тому зима — не проблема. Але попри витривалість до низьких температур, утримувати волфшпіца постійно на вулиці не рекомендується.

По-перше, це не сторожова порода — через свою дружелюбність вона не виявляє агресії до сторонніх. По-друге, це сімейна собака, яка має бути в постійному емоційному контакті з людьми. Довга розлука з господарем для неї — справжнє випробування, що може викликати стрес і зниження настрою.

Хоча в минулому породу використовували для боротьби з гризунами, вже понад століття ця функція фактично втрачена. Інстинкти мисливця майже зникли, тому кейсхонд добре уживається з іншими тваринами. Зокрема, до собак ставиться толерантно, а до котів — по-різному. Щоб уникнути проблем у майбутньому, краще знайомити цуценя з кішкою ще змалечку, якщо плануєте, щоб вони жили разом.

Кейсхонди чудово ставляться до дітей. Вони люблять грати, жартувати, брати участь у веселих активностях. Їх почуття гумору і прагнення до спілкування роблять їх ідеальними партнерами для активної сім'ї. До того ж, волфшпіци мають гострий розум, легко навчаються і добре розуміють не лише команди, а й емоції людини.

Ці собаки тонко відчувають настрій господаря і завжди готові підтримати у важку хвилину. Вони щиро переживають емоційний стан близьких і проявляють емпатію. Водночас кейсхонди можуть бути трохи вибагливими та впертими, особливо якщо не отримують достатньо уваги чи стимулів для розвитку.

У приватному будинку з двором волфшпіц почуватиметься особливо комфортно. Він може подавати голос при наближенні незнайомців, хоча й навряд чи стане охоронцем — побачивши людину ближче, скоріше за все, радо привітається з нею. Це собака, яка цінує контакт, доброзичливість і довіру понад усе.

Кейсхонд легко піддається навчанню завдяки високому інтелекту і бажанню подобатися господарю. Він швидко засвоює нові команди, особливо якщо навчання відбувається у формі гри або супроводжується похвалою і ласощами. Ці собаки дуже чутливі до інтонації голосу і прекрасно реагують на емоційний контакт, тому грубе ставлення або крик можуть викликати замкненість чи стрес.

Найкраще починати дресирування у ранньому віці, коли щеня ще відкрите до нових вражень. Соціалізація також є важливою частиною виховання — знайомство з іншими людьми, дітьми, тваринами та новими ситуаціями допомагає сформувати стабільну і врівноважену поведінку у дорослому віці.

Кейсхонди добре справляються з базовим курсом слухняності та з радістю беруть участь у різних видах активностей — аджиліті, трюковому дресируванні, nose work. Для досягнення найкращих результатів важливо займатися регулярно, уникати монотонності та винагороджувати собаку за правильні дії. Цей підхід дозволяє не лише сформувати слухняного улюбленця, а й зміцнити зв’язок між псом і власником.

Кейсхонд має густу подвійну шерсть, яка потребує регулярного догляду. Щоб уникнути звалювання і зберегти шерсть чистою та доглянутою, собаку потрібно вичісувати щонайменше двічі на тиждень. У періоди линьки, які трапляються двічі на рік, вичісування має бути щоденним — це допоможе зменшити кількість шерсті в домі та уникнути ковтунів.

Купати волфшпіца варто лише за потреби, зазвичай не частіше одного разу на 2–3 місяці, використовуючи шампуні для собак з густою шерстю. Часте миття може вимити природні жири зі шкіри, що негативно впливає на захисні властивості шерсті.

Регулярного догляду потребують і вуха — їх потрібно оглядати та чистити раз на тиждень. Очі варто протирати м’якою серветкою при потребі, а кігті підстригати, якщо вони не сточуються природним шляхом. Особливу увагу слід приділяти стану зубів — їх рекомендовано чистити або надавати собаці спеціальні жувальні ласощі для профілактики зубного нальоту.

Через любов до активності кейсхонду потрібні щоденні прогулянки, бажано не менше 1,5–2 годин на день. Вони із задоволенням бігають, граються та досліджують нову місцевість, тому тримати їх лише у квартирі без фізичного навантаження не рекомендується. Недостатня активність може призвести до нудьги та руйнівної поведінки.

Кейсхонди загалом вважаються здоровою породою з тривалим життям, однак, як і всі собаки, вони можуть бути схильні до певних спадкових або вікових захворювань. Серед найбільш поширених проблем зі здоров’ям зустрічаються

• дисплазія тазостегнового суглоба
• епілепсія
• прогресуюча атрофія сітківки
• глаукома
• гіпотиреоз
• алергічні реакції шкіри
• ожиріння при недостатньому фізичному навантаженні

Для підтримки доброго самопочуття собаці необхідні збалансоване харчування, регулярні фізичні навантаження і профілактичні огляди у ветеринара. Також важливо слідкувати за чистотою вух, очей і ротової порожнини, щоб запобігти розвитку інфекцій.