Чау Чау

Собака породи чау-чау (іноді її називають чао-чао) легко впізнати завдяки її характерному вигляду — щільне хутро, вольовий вираз морди та незвичайний темно-синій язик роблять її однією з найвиразніших серед усіх порід. Не всі знають, але за результатами новітніх досліджень, історичне коріння цих собак веде до територій сучасної Монголії та північного Китаю. Історія чау-чау налічує понад два тисячоліття: згадки про них можна знайти навіть на глиняному посуді, датованому 200–260 роками до н.е. Вчені вважають, що найближчі родичі чау-чау — вовки.

Попри це, точний момент виникнення породи залишається невідомим. Існує припущення, що у формуванні породи брали участь тибетські мастифи, що могло зробити її ще старішою, ніж вважається зараз. У давньому Китаї чау-чау виконували функції сторожових та мисливських собак.

Збереглася навіть легенда, згідно з якою один з імператорів утримував велику зграю з 2500 чау-чау. Проте використовувалися вони не для війни, а виключно для полювання — хоч уявити армію з тисяч собак сьогодні й непросто. Але роль цих собак не обмежувалася лише охороною та полюванням: їхнє густе хутро застосовували для виготовлення одягу, а м’ясо вважалося делікатесом. Жахливий факт, але він теж є частиною історії породи.

У Китаї чау-чау мали різні назви: «ведмежий пес» (сян го), «чорноязикий» (хей ши-ту), «вовчий собака» (ланг го) та «кантонський пес» (гуандун го). Сучасна ж назва — «чау-чау» — з’явилася лише наприкінці XVII століття. Британські купці почали завозити їх разом з іншими східними товарами, позначаючи супутній вантаж як chow-chow — термін, що спочатку не мав до собак жодного відношення. Згодом ця назва закріпилася саме за породою.

У 1781 році британський натураліст Гілберт Уайт вперше згадує чау-чау у своїй книзі «Природна історія і старожитності Селборна». А вже до кінця XIX століття, за часів королеви Вікторії, порода почала активно поширюватися у Великобританії. У 1895 році там було засновано офіційний клуб любителів чау-чау.

Цікаво, що зовнішність чау-чау майже не змінилася з того часу. І, як каже китайська легенда, темно-синій язик ці собаки отримали в момент створення світу: коли Боги фарбували небо в синій колір, краплі фарби падали на землю, а чау-чау встигали їх ловити своїм язиком і хутром.

Чау-чау — це собака великих розмірів, зовні нагадує пухнастого ведмедика. Має густу й довгу шерсть, яка повністю покриває голову, вуха та морду. Морда коротка й трохи приплюснута, маленькі вушка стоячі, щільно вкриті шерстю. Статура тварини міцна та струнка, кінцівки середньої довжини з добре розвиненою мускулатурою. Хвіст зазвичай закручується на спину. Характерною особливістю породи є незвичайна хода — задні лапи залишаються майже прямими при русі, що створює враження, ніби собака пересувається на ходулях. Причина такої ходи досі точно невідома.

Чау-чау — це унікальна порода з характером, у якому поєднуються врівноваженість і впертість. Здавалося б, такі якості суперечать одна одній, але саме ця дивовижна гармонія й надає чау-чау особливого шарму. Вони мають природне почуття гідності та самостійності, і це не просто риси характеру — це частина їхньої природи, з якою потрібно навчитися жити, а не намагатися змінити.

Їхня незалежність не означає некерованість. Швидше, вона проявляється як вроджене прагнення зберігати дистанцію й приймати рішення самостійно. Проте з близькими людьми чау-чау проявляють дружелюбність і ніжність, з радістю граються та проводять час разом. Вони мають високий інтелект і добре розуміють настрій людини.

Ці собаки досить енергійні, тому їм потрібні щоденні прогулянки та фізичні навантаження. Без руху чау-чау може почуватися пригнічено, а іноді навіть виявляти деструктивну поведінку, коли залишається на самоті. Крім того, порода схильна до набору ваги, тож активність — це ще й спосіб підтримувати гарну фізичну форму.

До бігу ці собаки не мають особливої пристрасті — їм більше до вподоби спокійна хода або повільна пробіжка. Водночас чау-чау вирізняються витривалістю і можуть довго бути на ногах.

Чау-чау мають добре розвинені охоронні інстинкти, вони територіальні й чудово підходять для життя в приватному будинку. Собаки цієї породи можуть стати надійними сторожами, але потребують ранньої соціалізації. Їх слід з дитинства знайомити з іншими тваринами та людьми, щоб навчити спокійно реагувати на нове оточення.

Водночас це не означає, що чау-чау стають надто м’якими — при загрозі чи агресії з боку сторонньої людини, вони без вагань кинуться на захист своєї території та господаря.

Ці собаки не полюбляють надмірної уваги у вигляді тискань, обіймів або частого доторку — особливо з боку дітей. Тому важливо навчити малечу правильному поводженню з твариною. Загалом до дітей чау-чау ставляться добре, але лише за умови, що дитина поважає особисті межі собаки. Слід також пам’ятати: будь-яке застосування сили до чау-чау — неприпустиме. Їх не можна бити — це не лише жорстоко, а й не дає жодного результату у вихованні.

Якщо ви виховували свого собаку з любов’ю та послідовністю, дотримуючись усіх рекомендацій, про які ми згадували раніше, серйозних труднощів із дресируванням виникнути не повинно. Головне — запастися терпінням і бути готовими до того, що ваш улюбленець може проявляти впертість. Важливо не втрачати самоконтроль і ставитися до процесу з гумором.

Працюючи з цією породою, дуже важливо стати для собаки справжнім лідером. Але не шляхом фізичного тиску — особливо у випадку з чау-чау це абсолютно неприйнятно. Замість сили краще використовувати систему умовних обмежень. Наприклад, іноді варто затримати видачу улюбленої іграшки або не годувати собаку відразу після її вимоги. Вона має чітко усвідомлювати: усе найважливіше — їжа, прогулянки, розваги — залежать саме від вас.

Собаки породи чау-чау мають пишну, щільну шерсть, яка потребує регулярного догляду. Рекомендується вичісувати її щонайменше двічі на тиждень, а іноді й додатково підстригати. Купати улюбленця слід приблизно один-два рази на місяць, а кігті підрізати тричі на місяць.

Особливу увагу варто приділяти чистоті вух і очей. Очі, за потреби, очищують щодня від слизу після сну, а вуха зазвичай прочищають два-три рази на тиждень. Не забувайте також стежити за харчуванням собаки, щоб уникнути набору зайвої ваги.

Хоча чау-чау загалом відзначаються міцним здоров’ям, як і більшість порід, вони можуть мати схильність до певних захворювань. Найпоширенішими серед них є:

• Дисплазія тазостегнового суглоба — порушення розвитку суглоба, що може викликати біль і обмеження рухів.
• Ентропіон — стан, при якому краї повік загинаються всередину, подразнюючи око.

Цікаві факти
1. Чау-чау — одна з лише двох порід собак (разом із шарпеєм), у яких язик має синій відтінок.
2. Йофі, чау-чау відомого психоаналітика Зігмунда Фрейда, постійно була присутня на його терапевтичних сеансах. Фрейд вважав, що її поведінка допомагала йому краще розуміти пацієнтів.
3. Серед знаменитих власників чау-чау — президент Келвін Кулідж, Елвіс Преслі та Марта Стюарт. Її собака часто з'являвся у телешоу.
4. За легендою, один з імператорів династії Тан мав понад 5000 собак чау-чау. Для догляду за ними був найнятий штат, що вдвічі перевищував кількість самих тварин.
5. У 1865 році королева Вікторія отримала в подарунок собаку породи чау-чау.
6. Китайський імператор у VII столітті володів 2500 чау-чау, яких використовували переважно для полювання.
7. Археологи знайшли барельєф часів династії Хань (150–200 рр. до н.е.) із зображенням собаки, схожої на чау-чау, що підтверджує її використання як мисливської породи ще у ті часи.

Чи знали ви?
Цуценята чау-чау народжуються з рожевим язиком, але з віком він набуває характерного синього кольору. У Стародавньому Китаї вірили, що синій язик здатен відлякувати злих духів.