Бівер-йоркширський тер'єр

Бівер-йоркширські тер’єри — порода, яка з’явилася відносно недавно, у середині 1980-х років, але майже одразу здобула популярність на своїй батьківщині — в Німеччині. Свою назву ці собаки отримали на честь подружжя заводчиків, які стали засновниками породи.

Вернер і Гертруда Бівер понад два десятиліття професійно займалися розведенням йоркширських тер’єрів, досягнувши значного успіху як у Німеччині, так і за її межами. Одного разу в одному з виводків у них народилися щенята з білими плямами, що стало початком нової породи. По суті, бівер-йорк — це йоркширський тер’єр, але з характерним білим забарвленням. Інших суттєвих відмінностей між ними майже немає.

Уперше бівер-йорків представили на кінологічній виставці в німецькому місті Вісбаден у 1988 році. Тоді Вернер Бівер назвав їх «чорно-білими йоркширськими тер’єрами», однак з часом назва трансформувалась.

Згідно з однією з версій, у тому ж 1988 році чоловік німецької співачки Марго Ескен вирішив зробити їй незвичайний подарунок. Він замовив подачу сюрпризу у вигляді маленького чорного щеняти на великій таці під кришкою. Цей милий момент запам’ятався тим, що, побачивши песика, Марго вигукнула французькою «à la Pom Pon» — що означає «клубок пряжі», — через асоціацію з пухнастим клубочком.

У 1989 році породу вперше офіційно зареєстрували в німецькому кінологічному клубі A.C.H.-L.e.V. Стандарт бівер-йорк тер’єра був спочатку підготовлений Вернером Бівером, а остаточно затвердила його Гертруда Бівер у 2007 році.

Ці собаки невеликого розміру з тонкою статурою. Вони мають гармонійно складені лапи, округлу голову та злегка видовжену морду. Їхні стоячі вуха трикутної форми надають зовнішності виразності. Шерсть у них довга, а хвіст — короткий.

Ця порода підкорила серця людей у всьому світі завдяки своєму чарівному зовнішньому вигляду, доброзичливому характеру і щирій прив’язаності до людини. Бівер-йорк не створений для служби чи важкої праці — його головна "робота" полягає в тому, щоб бути вашим вірним другом і надійним супутником у житті.

Попри свою декоративність, ці собаки зовсім не такі простачки, як може здатися, на перший погляд. Вони мають розвинений інтелект, чудово орієнтуються в людських емоціях, швидко запам’ятовують базові команди й можуть навчитися навіть складнішим трюкам. Деякі власники йдуть ще далі й навчають бівер-йорків допомагати людям з особливими потребами — у межах їхніх можливостей, звісно.

Однак варто враховувати, що як собака-поводир бівер-йорк не підійде — через свої невеликі розміри та м’який характер. Вони активні, грайливі, обожнюють прогулянки, але надмірні фізичні навантаження для них небажані. До незнайомців ставляться спокійно, хоча іноді можуть подати голос. Проте це легко коригується, особливо якщо собака бачить спокій свого господаря або чує відповідну команду.

Виховання — ключовий момент у житті бівер-йорка. Через свою мініатюрність і милу зовнішність, їх часто балують, що з часом може зіпсувати характер. Такий улюбленець стає примхливим і неслухняним. З дітьми вони зазвичай ладнають добре, люблять гратися, але важливо навчити малечу обережності, аби випадково не завдати шкоди маленькому собаці.

Бівер-йорк тер’єри — розумні та кмітливі собаки, які добре піддаються навчанню, особливо коли процес дресирування відбувається в ігровій формі. Завдяки своїй природній допитливості та бажанню догодити господарю, вони швидко засвоюють базові команди та правила поведінки.

Починати навчання варто з раннього віку — це допоможе сформувати слухняний характер та уникнути примхливості у дорослому віці. Найефективніше використовувати метод позитивного підкріплення: похвалу, ласощі, лагідний тон голосу. Покарання, навпаки, можуть призвести до недовіри та страху.

Бівер-йорки здатні запам’ятовувати не лише прості команди типу «сидіти», «до мене» чи «не можна», а й більш складні трюки або навіть серії дій. Деякі власники навчають своїх улюбленців виконувати трюки для виступів або допомагати в повсякденних справах вдома.

Важливо пам’ятати: регулярність і послідовність — ключ до успіху. Короткі, але часті тренування краще сприймаються цією породою, ніж довгі й виснажливі заняття. Також корисно чергувати навчання з активними іграми, щоб підтримувати інтерес і не перевантажувати собаку.

Якщо власник відчуває, що самостійно не справляється, можна звернутися до професійного кінолога або пройти курси дресирування. Але навіть у домашніх умовах бівер-йорк легко стане слухняним і вихованим улюбленцем, якщо проявити трохи терпіння, любові та послідовності.

Бівер-йорк тер’єр — це собака, яка потребує регулярного та ретельного догляду, особливо через свою довгу, шовковисту шерсть. Щоб зберегти її в ідеальному стані, потрібно щодня розчісувати улюбленця, аби уникнути сплутування та ковтунів. Рекомендується також періодично відвідувати грумера для гігієнічної стрижки та професійного догляду.

Купати бівер-йорка слід приблизно раз на 2–3 тижні, використовуючи спеціальні шампуні та кондиціонери для довгошерстих порід. Після водних процедур важливо добре висушити шерсть феном, щоб запобігти переохолодженню.

Вуха потрібно оглядати щотижня і чистити м’якою серветкою або спеціальним лосьйоном, щоб уникнути запалень. Очі також потребують щоденного догляду — з внутрішніх кутиків слід акуратно прибирати сльозовиділення.

Не забувай про гігієну зубів — регулярне чищення або спеціальні ласощі допомагають запобігати утворенню зубного каменю. Кігті бажано підстригати раз на кілька тижнів, особливо якщо собака гуляє на м’якому ґрунті й не сточує їх природним шляхом.

Харчування теж відіграє важливу роль у загальному стані здоров’я та шерсті. Бівер-йоркам підходить якісний корм преміум-класу або збалансоване натуральне харчування, за погодженням з ветеринаром.

При правильному догляді бівер-йорк буде виглядати охайно, відчувати себе чудово та дарувати ще більше радості своєму господареві.

Хоча бівер-йорк тер’єри вважаються доволі здоровою породою, як і всі собаки, вони можуть мати певні генетичні схильності до захворювань. Знання про потенційні проблеми зі здоров’ям допоможе вчасно реагувати та забезпечити улюбленцю довге й комфортне життя.

• Патології опорно-рухового апарату. Бівер-йорки схильні до вивиху колінної чашечки (патела), що може спричинити кульгавість. Також іноді зустрічається дисплазія тазостегнового суглоба.
• Проблеми з зубами і яснами. Через дрібні щелепи часто виникає скупченість зубів, що призводить до утворення зубного каменю, запалень і втрати зубів. Регулярна гігієна порожнини рота — обов’язкова.
• Захворювання печінки (портосистемний шунт). Це вроджена аномалія кровообігу, яка порушує нормальну роботу печінки. Симптоми можуть включати втрату апетиту, млявість або навіть неврологічні ознаки. Вимагає ветеринарного нагляду.
• Проблеми зі шкірою та алергії. У бівер-йорків чутлива шкіра, тому можливі алергічні реакції на корм, побутову хімію або паразитів. Регулярна профілактика та якісне харчування допомагають уникнути цих проблем.
• Захворювання очей. Можуть спостерігатися такі проблеми, як катаракта або сльозотеча. Важливо регулярно оглядати очі та при необхідності звертатися до ветеринара.

Регулярні профілактичні огляди, вакцинація, обробка від паразитів та збалансоване харчування — головні фактори, що допоможуть зберегти здоров’я вашого бівер-йорка на роки.