Сенбернар

Сенбернар — це одна з найвідоміших порід собак у світі, яку цінують за доброту, героїзм, самопожертву та безмежну любов до людей. Їхній спокійний характер і рішучість у складних ситуаціях давно зробили цю породу символом надійності серед любителів собак.

Багато людей вперше дізналися про сенбернара завдяки популярному фільму "Бетховен", але порода має набагато глибші історичні корені. Вона існує щонайменше 500 років і стала відомою задовго до появи в кіно.

Свою назву сенбернари отримали від перевалу Сен-Бернар в Альпах. Це надзвичайно небезпечна гірська місцевість, яку можна перетнути лише влітку, з липня по вересень. В інші місяці перевал покритий снігом і недоступний. Вражає, що ще 2000 років тому римляни проклали тут дорогу, залишки якої збереглися донині.

Назва перевалу походить від імені архієпископа Берна де Ментон, який у 962 році прибув у ці місця, заснував монастир і хоспіс. Монахи допомагали мандрівникам, які перетинали гори, надавали притулок, а також рятували тих, хто потрапив у снігові пастки чи заблукав у тумані.

Точна дата появи собак у хоспісі невідома. Їх називали тальхунд або бауерхаунд, залежно від типу шерсті. Відомо, що з XVII століття ці собаки допомагали монахам охороняти обитель, знаходити людей у заметах та супроводжувати каравани. Їхня здатність орієнтуватися в снігу та витривалість стали незамінними для місцевих мешканців і гостей Альп.

У 1703 році з’явився перший письмовий запис про собак хоспісу. Через суворий клімат та умови проживання порода швидко адаптувалася — собаки ставали витривалішими, масивнішими, з густим підшерстком і потужним тілом. У 1830 році було здійснено спробу схрещення сенбернара з ньюфаундлендом, однак нова лінія виявилася не зовсім придатною для гірських умов через надмірно довгу шерсть, яка обмерзала і ускладнювала рухи. Тому цей експеримент припинили, а потомство розділили з основною породою.

За століття служби поруч із монахами сенбернари врятували тисячі життів. Найвідомішим став собака на прізвисько Баррі, який з 1800 по 1810 рік урятував 40 мандрівників. Його подвиг став легендою, а у Швейцарії навіть встановлено пам’ятник на його честь.

У 1833 році пастор Даніель Уілсон запропонував дати породі офіційну назву — сенбернар, на честь перевалу та хоспісу. У 1880 році Швейцарський клуб собаківництва визнав породу під цією назвою. А вже у 1887 році Міжнародний кінологічний конгрес у Цюриху затвердив перший офіційний стандарт породи, який прийняли в більшості країн світу, окрім Англії, яка деякий час використовувала власні стандарти.

Сенбернар — це велика, потужна собака з благородною зовнішністю та врівноваженим характером. Вона має масивне тіло, широку голову з виразними очима та висячими вухами. Характерною особливістю породи є коротка або довга густа шерсть, яка добре захищає від холоду. Забарвлення найчастіше біло-рудого або червоно-білого кольору з темною маскою на морді, що додає собаці виразного вигляду.

Незважаючи на свої значні габарити, сенбернар дуже лагідний та дружелюбний. Це одна з найбільш спокійних і доброзичливих порід, що добре ладнає з дітьми та іншими тваринами. Вони не агресивні, але завдяки своїм розмірам можуть бути хорошими охоронцями, хоча й не призначені для сторожової служби в класичному розумінні.

Сенбернари — це розумні, спостережливі собаки, які швидко прив’язуються до родини. Вони чудово відчувають настрій господаря та мають сильний інстинкт допомоги, що історично сформувався ще з часів рятувальних місій у горах. Завдяки своїй врівноваженості та терплячості вони чудово підходять для ролі сімейного компаньйона, терапевта чи собаки-помічника.

Якщо й існує порода, яка є справжнім втіленням доброти, вірності та самовідданості стосовно людини, то це, без сумніву, сенбернар. Їх бажання допомагати, піклуватися й захищати не є лише рисами характеру — це глибоко вкорінена особливість, сформована впродовж століть селекції. Сенбернар буквально створений, щоб бути поруч із людиною та служити їй із відкритим серцем.

Незважаючи на свої значні габарити, сенбернари надзвичайно доброзичливі. Вони майже ніколи не проявляють агресії, навіть до незнайомців. Навіть у ситуаціях небезпеки собака, як правило, намагається уникати конфлікту. Якщо ж агресія таки з’являється, це майже завжди реакція на реальну загрозу — зокрема, якщо хтось намагається нашкодити члену родини. У таких випадках сенбернар проявляє неабияку хоробрість і рішучість, щоб зупинити загрозу.

Історично сенбернарів використовували на гірських перевалах, де вони рятували людей, що потрапили в лавини чи загубилися у снігах. І сьогодні їх застосовують у гірських районах, на курортах, у рятувальних загонах. Їхню витривалість, силу та природне чуття не може замінити жодна техніка. Разом із цим, у повсякденному житті це чудові компаньйони, які чудово ладнають із людьми будь-якого віку.

Сенбернар володіє високим інтелектом і здатністю глибоко розуміти свого господаря. Вони добре зчитують емоції, швидко запам’ятовують команди та вміють адаптуватися до потреб сім’ї. Їх можна навчити як базовим, так і більш складним діям. Це робить їх чудовими помічниками, зокрема для людей із інвалідністю або літніх людей.

Ці собаки здатні пристосовуватися до різних умов утримання. Вони можуть жити надворі завдяки щільній і теплій шерсті, але лише за умови, що їм забезпечено постійний контакт із людьми. Сенбернари дуже чутливі до самотності, й у разі нестачі уваги з боку господаря можуть впадати в депресію. Категорично не рекомендується тримати їх на ланцюгу або в ізоляції.

Вони чудово ставляться до дітей, розуміють свою силу і відповідальність, коли залишаються з малечею. Часто ведуть себе дуже обережно і терпляче, навіть якщо діти поводяться занадто активно. До незнайомців ставляться спокійно, без ворожості, якщо не бачать від них загрози. Інші домашні тварини, зокрема кішки, не викликають у них агресії, але бажано проводити ранню соціалізацію, щоб уникнути непорозумінь у майбутньому.

Сенбернар — це не просто собака. Це друг, рятівник і справжній член родини, який готовий віддати все заради добробуту своїх близьких.

Сенбернари мають спокійний темперамент і високий рівень інтелекту, тому добре піддаються навчанню, особливо якщо дресирування проводиться терпляче та з позитивним підкріпленням. Вони не завжди швидко реагують на нові команди, але поступово засвоюють їх і запам’ятовують на все життя.

Варто враховувати, що ця порода не любить крику або жорсткого тиску. Агресивні методи виховання лише відштовхнуть собаку й можуть призвести до втрати довіри. Найкраще вони навчаються в атмосфері підтримки, заохочення та стабільного розпорядку.

Сенбернарів можна навчити не тільки базовим командам, як-от «сидіти», «лежати» чи «поруч», а й більш складним навичкам. Завдяки своїй силі й витривалості вони здатні переносити речі, відкривати двері, подавати потрібні предмети. Це особливо цінно для людей із фізичними обмеженнями.

Соціалізація з раннього віку — важливий етап у навчанні сенбернара. Знайомство з різними людьми, іншими тваринами та новими ситуаціями допоможе уникнути лякливості або зайвої обережності в дорослому віці. Також корисними будуть заняття в групах, де собака зможе навчатися в присутності інших собак та людей.

Систематичність, доброзичливий підхід і помірні фізичні навантаження — ключ до успішного навчання сенбернара. Вони хочуть бути корисними й щиро намагаються догодити своєму господарю, тож з часом стають дуже слухняними й надійними помічниками.

Сенбернари вимагають регулярного догляду, особливо через їх густу та довгу шерсть, яка схильна до сплутування. Рекомендується вичісувати собаку щонайменше 2–3 рази на тиждень, а в періоди сезонної линьки — щоденно. Це допомагає уникнути ковтунів і зменшити кількість шерсті в оселі.

Купання слід проводити приблизно раз на 1,5–2 місяці або за необхідності, використовуючи спеціальний шампунь для собак. Після миття важливо добре висушити шерсть, особливо в складках шкіри, щоб уникнути подразнень та грибкових інфекцій.

Очі й вуха сенбернара потребують регулярної перевірки та очищення. Через характерну будову морди очі можуть сльозитися, тому їх варто протирати вологою серветкою кілька разів на тиждень. Вуха очищаються від сірки та бруду раз на тиждень за допомогою спеціального розчину для собак.

Кігті потрібно підстригати приблизно раз на місяць, якщо вони не сточуються природним чином. Довгі кігті можуть спричиняти дискомфорт або навіть проблеми з лапами. Також варто регулярно оглядати подушечки лап і стежити за тим, щоб там не було тріщин чи поранень.

Через великі розміри і вагу сенбернари потребують збалансованого харчування та помірної фізичної активності. Надмірна вага для цієї породи особливо небезпечна, оскільки створює додаткове навантаження на суглоби. Прогулянки мають бути регулярними, але не надто інтенсивними — краще кілька середньотривалих в день, ніж одне велике навантаження.

Особливу увагу варто приділяти слиновиділенню — у сенбернарів воно посилене, тому після прийому їжі або фізичної активності варто протирати морду, щоб уникнути подразнень шкіри.

При правильному догляді сенбернар виглядає охайно, здорово і комфортно почувається як у квартирі, так і в приватному будинку.

Сенбернари, як великі за розміром собаки, мають схильність до певних спадкових і вікових захворювань. Важливо знати про них заздалегідь, щоб забезпечити належний догляд і профілактику. Найпоширенішими є:

• дисплазія кульшового та ліктьового суглобів — викликає біль, кульгавість, знижену активність
• дилатаційна кардіоміопатія — серцеве захворювання, що призводить до втомлюваності, кашлю, утрудненого дихання
• проблеми з суглобами та спиною — особливо у віці, посилюються при зайвій вазі
• шлунковий заворот — небезпечний стан, що вимагає негайного втручання; виникає через переїдання або активність після їжі
• ентропіон і катаракта — захворювання очей, що можуть призвести до подразнення або зниження зору
• алергії та грибкові інфекції шкіри — часто проявляються у складках, потребують регулярного очищення та догляду

Регулярні огляди у ветеринара, збалансоване харчування та помірна активність допомагають запобігти більшості проблем і продовжити життя вашого улюбленця.

Цікаві факти
1. Кажуть, що один легендарний сенбернар Баррі спас більше ніж 40 людей на перевалі Сен-Бернар і його околицях.
2. У фільмах "Бетховен" і "Другий Бетховен" розповідається про більш, неуклінний, але привабливий сенбернар.
3. Порода була названа на честь Сен-Бернара де Ментон, покровителя горців і лижників.
4. Сенбернар - національна собака Швейцарії.

Знаєте ви?
Видання New York Times від 1895 року описує собаку сенбернара по кличці Майор довжиною 8 футів 6 дюймів (259 см). Якби ця інформація підтвердилася, тоді собака породи сенбернар була б найвищою в історії.