Неаполітанський мастиф (мастино)

Неаполітанський мастиф — одна з найстаріших порід собак, яка бере свій початок ще з епохи бронзової доби. Археологічні дані свідчать, що ці собаки існують вже понад 3000 років. Їхні пращури могли бути пов'язані з давньогрецькою та римською цивілізаціями, а образ потужного мастифа зустрічається ще в мистецтві та літописах античного світу.

Хоча стародавні мастифи й ті, які з'явилися у пізньому середньовіччі, мають чимало спільного, вони все ж відрізнялися. Протягом тисячоліть порода еволюціонувала, змінювалася залежно від умов, потреб та селекції. Незважаючи на зміни, неаполітанський мастиф зберіг основні риси своїх предків — силу, витривалість і вірність.

У часи Стародавнього Риму ця порода активно використовувалася у військових кампаніях. Її представники супроводжували легіони, виконували роль сторожових псів і навіть брали участь у боях на аренах. Вони були особистими охоронцями римських воєначальників, включаючи таких фігур, як Луцій Емілій Павло. І хоча мастифи подорожували разом із римськими арміями, справжньою батьківщиною породи залишається Італія, зокрема південні регіони поблизу Неаполя.

У середні віки неаполітанські мастифи зберегли своє призначення як охоронці маєтків і бойові собаки. Їх цінували за неймовірну силу, спокійний норов і здатність віддано захищати господаря. Вони стали справжніми символами сили і непохитності.

Протягом майже двох тисяч років після падіння Римської імперії про породу зберігалося мало інформації. Вона залишалася локальним феноменом у сільських районах Італії, де її цінували як охоронця фермерських господарств і маєтків. Породу могли й не зберегти, якби не випадок, що трапився в 1946 році.

Саме тоді італійський журналіст П'єро Сканціані відвідав собачу виставку в Неаполі, де вперше побачив кількох мастифів. Його захоплення породою було настільки глибоким, що він почав досліджувати її історію та зайнявся популяризацією серед широкої публіки. Завдяки його зусиллям у 1949 році було створено перший офіційний стандарт породи.

Один із собак Сканціані, на ім'я Гуагліоне увійшов в історію як перший неаполітанський мастиф, який здобув титул чемпіона Італії. У тому ж році породу визнала Міжнародна кінологічна федерація (FCI), що стало ключовим моментом для її офіційного міжнародного статусу.

У 1970-х роках неаполітанський мастиф почав активно поширюватися в Європі. До США порода офіційно потрапила в 1973 році завдяки Джейн Пампалоне. Проте існує припущення, що перші мастифи прибули на американський континент ще в 1880-х роках разом з італійськими емігрантами.

Сьогодні неаполітанський мастиф продовжує вражати своїм величним виглядом, хоробрістю та відданістю. Він залишається символом стародавньої сили, зберігаючи глибокий історичний зв'язок зі своїм походженням і культурною спадщиною Італії.

Неаполітанський мастиф — це велика, потужна собака з масивною статурою та вражаючим зовнішнім виглядом. Його тіло міцне, м’язисте, з широкими грудьми та глибоким корпусом. Основною відмінною рисою породи є велика кількість вільної шкіри, особливо навколо морди, шиї та грудей, що утворює характерні складки та підвіс.

Голова велика, масивна, з короткою мордою, широким носом і вираженими підвісами. Очі глибоко посаджені, зазвичай темного кольору, з настороженим або спокійним виразом. Вуха зазвичай купіруються в країнах, де це дозволено, хоча у природному вигляді вони висячі, трикутної форми.

Шерсть коротка, щільна, блискуча, без підшерстя. Найпоширеніші забарвлення — сірий, свинцевий, чорний, тигровий, іноді допускаються відтінки коричневого. На грудях або лапах можуть зустрічатися невеликі білі плями.

Ріст у холці самців зазвичай становить 65–75 см, а вага може досягати 70 кг і більше. Суки трохи менші, але також дуже міцні та масивні. Незважаючи на свою громіздкість, мастиф рухається впевнено та рішуче, демонструючи силу й гідність.

Загалом неаполітанський мастиф справляє враження грізного охоронця, але водночас це благородна й урівноважена собака, яка викликає повагу та захоплення завдяки своєму унікальному вигляду й давній історії.

Ці великі та могутні собаки відзначаються спокійним, урівноваженим характером. Вони не терплять різких перепадів настрою, імпульсивності чи надмірної емоційності, але водночас неймовірно ласкаві зі своєю родиною, щиро виявляючи прив’язаність і любов. Їх врівноваженість поєднується з внутрішньою силою та впевненістю, які іноді можуть проявлятися як надмірна самостійність, особливо якщо господар не демонструє твердості. Неаполітанському мастифу потрібен лідер з впевненим характером і чіткими межами дозволеного.

Порода відмінно підходить для охорони житла, незалежно від того, це квартира чи приватний будинок. Хоча ці собаки не надто гучні й не схильні до постійного гавкання, вони дуже уважні до території та не пропустять жодного незнайомця. Якщо навіть залишити мастифа самого вдома, він продовжить пильнувати кожен куток, не дозволяючи нікому наблизитися. Враховуючи його силу, зовнішній вигляд і впевнену поведінку, ймовірність спроби проникнення на таку територію вкрай низька.

Попри грізний вигляд, неаполітанський мастиф не є агресивною породою. У порівнянні, наприклад, з кавказькою вівчаркою, він значно стриманіший. Ці собаки можуть жити як у квартирі, так і в приватному будинку, але з урахуванням їхніх габаритів та особливостей поведінки, приватний будинок з двориком — більш зручний варіант. Власне подвір’я дозволяє їм вільно рухатися, не зачіпаючи меблі, не створюючи безлад і не викликаючи дискомфорт для всіх мешканців.

Мастифи часто виділяють слину, що може бути незручно в умовах квартири, особливо без постійного прибирання. До того ж, порода схильна до метеоризму, і хоча це може здатися дрібницею, у тісному приміщенні запахи можуть створювати додаткові незручності. У маленькій, однокімнатній квартирі це буде помітніше, ніж у просторому будинку.

Собаки цієї породи великі й не надто акуратні, тому у маленькому просторі будь-які предмети можуть перешкоджати їх вільному пересуванню. До інших тварин і незнайомців мастиф зазвичай ставиться нейтрально, допоки не відчуває загрози. Іноді можливі прояви незначної агресії до інших собак, однак ці ситуації рідко переходять у серйозні конфлікти.

Неаполітанський мастиф добре ставиться до дітей, особливо до членів своєї родини. Але через його масивність і необережні рухи залишати маленьких дітей без нагляду не варто. Навіть випадкове зіткнення з такою собакою може бути небезпечним. При цьому мастиф дуже уважний і розумний. Навіть коли він дрімає у затінку, він залишається насторожі й миттєво реагує на зміну обстановки, якщо помічає потенційну загрозу для родини. Його природна обережність і глибока прихильність до господаря роблять його не лише надійним охоронцем, а й справжнім компаньйоном.

Навчання неаполітанського мастифа потребує терпіння, послідовності та впевненості. Ці собаки розумні й добре запам’ятовують команди, але через свою самостійність можуть не завжди реагувати швидко. Вони не прагнуть постійно догоджати, як деякі інші породи, тому мотивація має бути правильною — краще використовувати ласощі, спокійну похвалу і повагу, а не жорсткі методи.

Навчання слід починати з раннього віку, ще з цуценячого періоду. Це допоможе сформувати базову слухняність і встановити ієрархію у стосунках. Мастиф має розуміти, хто головний у домі, але важливо при цьому уникати грубості — жорстке поводження може викликати зворотну реакцію або навіть страх.

Ці собаки мають повільну реакцію на подразники, але це не означає, що вони повільні в розумінні. Вони просто обмірковують ситуацію і приймають рішення самостійно. Завдяки цій особливості краще не перевантажувати мастифа великою кількістю команд за одне тренування. Короткі, регулярні заняття з фокусом на базову слухняність і соціалізацію дають найкращі результати.

Соціалізація з раннього віку — обов’язкова. Мастиф повинен звикнути до інших людей, тварин, різних звуків і ситуацій. Це допоможе уникнути майбутньої невпевненості або небажаної настороженості. Без належного виховання і соціалізації ця велика собака може стати некерованою, особливо у випадку стресових або загрозливих ситуацій.

Найкраще мастифи реагують на спокійного, але рішучого господаря. Якщо у вас є досвід дресирування або ви готові звернутись до професійного кінолога, навчання пройде успішно і без стресу як для собаки, так і для власника.

Догляд за неаполітанським мастифом не можна назвати складним, але він вимагає регулярності та уважності. Найбільше клопоту приносить шкіра собаки — через велику кількість складок її потрібно регулярно оглядати та очищати, щоб уникнути подразнень, запалень або грибкових інфекцій. Особливу увагу слід приділяти зонам під очима, шиї, пахам і між пальцями.

Шерсть у мастифа коротка та густа, з помірним линянням. Вичісувати собаку достатньо один-два рази на тиждень м’якою щіткою або рукавичкою для догляду, щоб прибрати відмерлі волоски й підтримувати чистоту. Купати мастифа варто нечасто — лише за потреби або після сильного забруднення. Занадто часте миття може пересушити шкіру і викликати дискомфорт.

Через особливості будови тіла мастиф іноді може самостійно не затирати слиз у куточках очей чи зайву слину навколо рота. Це означає, що господареві потрібно щодня протирати морду вологою серветкою. Також потрібно регулярно перевіряти вуха, чистити їх спеціальними засобами і обрізати кігті, якщо вони не сточуються природним шляхом.

Ще одна важлива особливість — слиновиділення. Багато мастифів слинявлять, особливо після їжі, води чи фізичного навантаження. У домі завжди мають бути під рукою рушники або серветки для гігієнічного догляду. Якщо собака живе у квартирі, слід враховувати потребу в більш частому прибиранні та митті підлоги.

Фізичні навантаження повинні бути помірними. Неаполітанський мастиф не є надто активним псом, але щоденні прогулянки необхідні для підтримання тонусу м’язів, правильної ваги і здоров’я суглобів. Особливо важливо уникати перевантаження у молодому віці, поки ще формується скелет, щоб не спровокувати проблеми з опорно-руховою системою.

Неаполітанський мастиф належить до великих порід, що мають схильність до певних спадкових і вікових захворювань. Щоб зберегти здоров’я собаки якнайдовше, важливо вчасно проходити ветеринарні огляди та стежити за змінами в поведінці чи зовнішньому вигляді. Найбільш поширені проблеми зі здоров’ям у цієї породи:

• дисплазія тазостегнового і ліктьового суглобів
• ентропіон (завертання повік, яке може викликати подразнення очей)
• кардіоміопатія (захворювання серцевого м’яза)
• проблеми з шкірою через складки (дерматити, грибкові інфекції)
• ожиріння внаслідок недостатньої активності та неправильного годування
• вздуття шлунка (заворот кишок), особливо після активності одразу після їжі
• алергії на харчові продукти або зовнішні подразники
• проблеми з терморегуляцією (перегрівання в спекотну погоду)

Правильне харчування, контроль фізичного навантаження, гігієна шкірних складок і планові візити до ветеринара допомагають мінімізувати ризики. Бажано також мати страховку на випадок серйозних захворювань, адже лікування великих порід може бути доволі дорогим.