Аляскинський маламут

Аляскинський маламут — одна з найстаріших і найсильніших порід собак, яка формувалась у суворому кліматі Аляски. Ці аборигенні собаки були створені для виживання в екстремальних умовах — при лютому холоді та обмеженій кількості їжі. Їхнє походження бере початок у далекій давнині й тісно пов’язане з переселенням народів із Сибіру до Північної Америки. Саме разом із цими племенами собаки дісталися Аляски та осіли там.

З усіх племен, які брали участь у цьому переселенні, сьогодні відоме лише одне — маламути. Саме на честь них і названа порода. Сам народ з часом майже зник, однак пам’ять про нього продовжує жити через цих вірних собак. Першими осілими територіями стали північно-східні райони Сьюардського півострова, які зараз вважаються історичною батьківщиною аляскинських маламутів.

Місцеві жителі цінували своїх собак не тільки як тяглову силу — маламути допомагали полювати на тюленів, відлякувати білих ведмедів і захищати житло. Їх шанували як повноправних членів родини, бо вони, навіть, спали поруч із дітьми, обігріваючи їх у холодні ночі.

З приходом "Золотої лихоманки" 1896 року Аляску заполонили шукачі багатства з усього світу. Вони привозили з собою інших собак, що змішувались із місцевими породами, що, своєю чергою, позначилось на чистокровності маламутів. З'явились перші розплідники, кожен з яких почав розвивати свою лінію породи.

Одним із найвідоміших був розплідник Артура Т. Уолдена, який також відомий як творець породи чинук. Він розводив маламутів у своєму господарстві в Нью-Гемпширі та постачав собак для арктичних експедицій. Його справу продовжило подружжя Сілі — Мілтон та Єва, які створили лінію "Коцебу", базуючись на собаках з регіону Нортон-Саунд.

Ще одну важливу лінію — "M'Loot" — започаткував Пол Фелкер-старший, який придбав перших собак на Алясці у 1905 та 1920-х роках. Його маламутів активно використовували під час обох світових воєн, зокрема і в експедиції адмірала Берда.

У 1935 році був створений Аляскинський клуб маламутів Америки, і того ж року порода отримала офіційне визнання Американського Кеннел Клубу. Проте під час Другої світової війни значна частина маламутів була мобілізована для військових завдань у північних регіонах, зокрема в Норвегії та Антарктиді, і багато з них загинули.

Аляскінський маламут — це порода, яка зовні нагадує великого вовка. Його вирізняє міцна статура, широка та розвинена грудна клітка, помірно довгі, м'язисті та надзвичайно сильні кінцівки. Хвіст у маламута густий, пухнастий, загнутий у вигляді шаблі. Ці собаки славляться своєю неймовірною силою та витривалістю, що помітно навіть у їхній ході. Голова велика, з прямостоячими вухами та добре окресленим загривком. Шерсть густа та довга, чудово захищає від холоду.

Аляскинський маламут — порода, яка вражає своєю енергійністю та потужним темпераментом. Якщо ви мешкаєте у приватному будинку, будьте готові до того, що ваш двір стане улюбленим майданчиком для розваг, тобто газон, грядки, клумби — усе може перетворитися на поле для розкопок. Щоб уникнути втеч і руйнувань, паркан краще зробити надійним і встановити на глибокому або бетонному фундаменті.

Найрозумніше рішення — виділити собаці спеціальну зону, де він зможе копати без обмежень. Повністю відучити маламута від цієї звички майже нереально, та й не варто: копання приносить йому щиру радість. У квартирних умовах така собака може переключити свою енергію на меблі, двері, взуття — будьте до цього готові.

Маламутам необхідні щоденні активні прогулянки, фізичні навантаження, тренування та постійна увага. Але варто знати, що дресирування цієї породи — непросте завдання. Вони вперті, незалежні й часто приймають рішення на власний розсуд. Тому ця порода не підходить для новачків або людей з м’яким характером — маламут потребує впевненого та послідовного лідера.

Навіть визнавши вас авторитетом, маламут, подібно до хаскі, час від часу перевірятиме межі дозволеного. Це веселі, грайливі собаки, які обожнюють увагу, ігри, активності й завжди прагнуть бути в центрі подій. Вони добре ставляться до людей, включаючи незнайомців, і рідко проявляють агресію.

Правильно вихований аляскинський маламут стає не лише вірним другом, а й чудовим членом родини. Вони дуже добре ладнають із дітьми, люблять проводити з ними час і відчувають потребу в спілкуванні. Соціалізацію варто починати з раннього віку, щоб собака краще адаптувався до оточення.

Якщо ви активна людина, полюбляєте зиму, спорт і подорожі — маламут стане для вас ідеальним супутником, готовим підтримати вас навіть у найекстремальніших пригодах.

Аляскинський маламут — не лише красива, але й доволі норовлива порода. Виховання цього собаки є необхідним етапом для гармонійного співіснування з ним у сім’ї. Проте не варто очікувати, що процес буде простим. Маламути мають незалежний характер і не завжди схильні до беззаперечного послуху.

Щоб встановити правильні стосунки з вашим чотирилапим другом, дотримуйтесь кількох базових правил:

• Ніколи не годуйте пса зі свого столу, особливо після того, як він провинився. Це формує неправильну модель поведінки.
• Починайте дресирування з раннього віку — бажано до досягнення 6 місяців. Чим раніше почнете, тим легше буде надалі.
• Контролюйте годівлю. Собака має чітко розуміти, що саме ви керуєте доступом до їжі — найбільш цінного ресурсу для неї.
• При проблемах з поведінкою: скоротіть час прогулянок, заберіть іграшки — дайте зрозуміти, що добробут залежить від слухняності та правил, встановлених вами.
• Навчіть базовим командам: «сидіти», «лежати», «до мене» тощо. Якщо є потреба в спеціалізованих навичках — краще звернутися до професійного кінолога.

Правильне виховання — запорука щасливого життя з маламутом. Ця порода поважає сильного лідера, тож ваша послідовність і твердість будуть ключем до успіху.

Аляскинський маламут потребує регулярного догляду за шерстю — вичісувати її варто щонайменше двічі на тиждень, а під час сезонної линьки — ще частіше. Щодо купання, оптимально проводити водні процедури 1–2 рази на тиждень. Хоча деякі джерела стверджують, що мити маламута можна раз на місяць або навіть рідше — раз на пів року, варто зважати на запах, який може з’явитися за цей час.

Не забувайте регулярно очищати вуха та очі собаки від забруднень і виділень. А також — підстригайте кігті приблизно раз на 10 днів, щоб уникнути дискомфорту чи травм.

Аляскинський маламут — потужна та витривала порода, але навіть такі сильні собаки не застраховані від певних проблем зі здоров’ям. Серед типових захворювань, до яких можуть мати схильність ці пси, варто виділити:

• Катаракта — помутніння кришталика ока, що призводить до погіршення зору.
• Хондродисплазія — генетична патологія, що впливає на ріст і розвиток кісток.
• Дисплазія тазостегнового суглоба — спадкове порушення, що викликає біль і зниження рухливості.
• Гіпотиреоз — знижена активність щитоподібної залози, що впливає на метаболізм.
• Спадкова полінейропатія — захворювання нервової системи, яке порушує координацію рухів.
• Гемералопія (денна сліпота) — розлад зору, що зазвичай проявляється у цуценят віком близько 18 тижнів.

Цікаві факти
1. Один маламут у запряжці здатен тягнути вантаж вагою до 1,5 тонни.
2. У 2010 році аляскинський маламут був офіційно визнаний державною породою штату Аляска.
3. У 1930-х роках дослідник Річард Е. Берд використовував маламутів у своїх антарктичних експедиціях.
4. Представники цієї породи ніколи не мають блакитних очей — їхній колір варіюється від світло-коричневого до насиченого бурштинового.
5. Маламути можуть мирно співіснувати з іншими собаками, але іноді демонструють домінуючу чи агресивну поведінку.
6. Протягом усього року ці собаки линяють, особливо інтенсивно — навесні та восени.
7. У 1984 році порода потрапила на ювілейні марки Американського клубу собаківництва. Загалом зображення маламута прикрашало марки щонайменше 14 країн.

Чи знали ви?
Аляскинський маламут вважається найдавнішою та найбільшою їздовою породою серед арктичних собак. Назву порода отримала від корінного народу Махлемутів — інуїтського племені, яке мешкало вздовж узбережжя затоки Коцебу, на північному заході Аляски.