Афенпінчер

Визначити точний вік породи афенпінчер доволі складно. Офіційна історія відсилає нас до XIX століття, однак зображення собак, які дивовижно схожі на афенпінчерів, можна побачити ще на полотнах голландських митців XV століття. Це свідчить про те, що порода може бути старшою на кілька століть, ніж вважається офіційно. На тих картинах зображені невеликі, жорсткошерсті собаки — характерні риси, що й сьогодні вирізняють афенпінчерів.

Виникає логічне питання — чому ці не надто помітні собаки стали героями мистецтва? Річ у тім, що їхній живий характер та користь у побуті робили їх невід’ємною частиною життя тогочасних людей. У давнину їх тримали переважно для боротьби з гризунами — особливо з великими пацюками, з якими навіть не кожна кішка впорається.

У наступні століття, до середини XX століття, маленькі жорсткошерсті пінчери з непростим характером здобули неабияку популярність у простих людей. Вони стали улюбленцями власників продуктових крамниць, конюшень і фермерських господарств у Німеччині та Австрії. В цих регіонах майже кожен мав такого собаку — не лише через її мисливські якості, а й через компактний розмір, невибагливість до їжі та здатність бути пильним охоронцем.

Цікаво, що сучасний афенпінчер дещо менший, ніж його предки у XVII–XVIII століттях. Як саме порода набула мініатюрності — достеменно невідомо. Є припущення, що це сталося в той період, коли собак почали заводити представники знаті, зокрема аристократки. Для них афени були передусім компаньйонами, тож бажання мати ще менших та зручніших у побуті вихованців могло призвести до селекційного зменшення розміру.

Не виключено, що в процесі формування мініатюрного типу породи відбувалося схрещування з мопсами або навіть з нині втраченою породою — німецьким шелькерштрум пінчером. Втім, порівнюючи зовнішність собак із XV і XVII століть, можна сказати, що вони залишились дуже схожими — з тією різницею, що сучасні представники дещо дрібніші.

Робота над першим офіційним стандартом породи почалася лише в 1902 році, а остаточне його затвердження відбулося в 1913-му. Сьогодні афенпінчер є рідкісною породою у багатьох країнах світу. До речі, назва «Афен» походить від німецького слова, що означає «мавпа» — і, треба визнати, певна «мавпяча» зухвалість і грайливість у характері цих собак дійсно присутня.

Афенпінчер — це компактна, витончена собака з міцною статурою. Її тіло гармонійно складене, лапи короткі, сильні й добре розвинені. Очі великі, округлі, дещо опуклі, темного кольору. Вуха мають форму трикутника, зазвичай наполовину складені. Морда коротка й приплюснута, прикрашена характерною "борідкою". Хвіст — короткий.

Шерсть зазвичай чорного кольору, однак трапляються й варіанти: сірий, коричневий, чорний з рудим підпалом або рудий. Іноді на грудях може бути невелика біла пляма.

Афенпінчер – це компактна, але дуже енергійна собака з яскравим темпераментом. Незважаючи на свої скромні розміри, ця порода володіє чималим запасом емоцій – від запалу та впертості до несподіваних витівок. Звісно, через свою мініатюрність афенпінчер не становить серйозної загрози для дорослої людини. Навіть якщо в нього прокинеться бойовий дух і він раптом вирішить вкусити когось на прогулянці — це буде неприємно, але не небезпечно.

Схильність до впертості й задиристості можна вважати рисами характеру, які в певних ситуаціях навіть можуть бути корисними. Але важливо пам’ятати: афенпінчер потребує чітких меж і виховання — ця порода не для тих, хто готовий закривати очі на витівки свого улюбленця.

Щодо дітей — тут ситуація набагато складніша. Афенпінчери, як правило, не ладнають із малечею. Вони не терплять галасу, хаотичних рухів і не завжди готові до надмірної уваги з боку малюків. Якщо у вас є діти до 4–5 років, краще придивіться до більш терплячої породи. Афенпінчер може злякатися, роздратуватись і навіть проявити агресію.

Ще одна особливість — ставлення до чужих людей. Ці собаки рідко залишаються байдужими до незнайомців і часто сприймають їх насторожено. Якщо візит гостя викличе у вашого песика стрес, він може почати гавкати, скиглити або навіть намагатися захистити свою територію. Важливо навчити собаку, що господар контролює ситуацію — інакше кожен прихід гостей перетворюватиметься на маленьку домашню кризу.

Виховання – ключ до успіху в формуванні характеру афенпінчера. Саме послідовність і увага до поведінки собаки з раннього віку дають найкращі результати. Дресирування також грає важливу роль, особливо на початкових етапах: навички виконання базових команд є обов’язковими. Зокрема, слід навчити собаку команді «стій», адже вона знадобиться у багатьох ситуаціях, коли потрібно швидко зупинити вихованця.

Під час тренувань важливо зберігати доброзичливу атмосферу, бути терплячим і мати при собі частування для мотивації. Однак не варто забувати про дисципліну – вона має бути послідовною, але без надмірної суворості. Починати навчання краще з перших місяців життя, бажано до досягнення піврічного віку. Якщо дресирування з часом можна поступово припинити, то процес виховання триватиме протягом усього життя собаки.

Афенпінчер — порода, яка потребує регулярного догляду за шерстю. Оптимально вичісувати її хоча б один-два рази на тиждень, щоб запобігти сплутуванню та зберегти охайний вигляд. Деякі власники надають перевагу професійному грумінгу або періодично підстригають собаку самостійно. Вуха слід очищати кілька разів на тиждень (приблизно 2–3 рази), тоді як очі бажано протирати щодня. Купання рекомендовано щонайменше раз на тиждень або частіше за потреби. Кігті варто підстригати приблизно тричі на місяць.

Афенпінчер, як і багато інших порід, може бути схильним до певних проблем зі здоров’ям. Серед найпоширеніших:

• вивих колінної чашечки;
• хвороба Легга–Пертеса;
• дисплазія кульшового суглоба — недуга, що може виникнути внаслідок надмірної фізичної активності, стрибків або падінь на слизьких поверхнях, що особливо актуально для цієї породи;
• шуми в серці.