Як падають кішки

Більшість представників котячих мають схильність оглядати місцевість з висоти. Великі лісові коти — рисі — взагалі значну частину часу проводять на деревах, перебуваючи в засідці або в гонитві за здобиччю. А леви та леопарди в саванах Африки пристосувалися у спеку відпочивати на деревах, розкинувшись на гілках і звісивши лапи вниз. Втім, трапляється, що коти не втримуються на висоті й падають. Але й у падінні в них є свої особливості. Багато хто спостерігав, як падає звичайний кіт, зірвавшись з карниза будинку, дерева або паркану. Спочатку він падає донизу головою, спиною чи боком, але потім, зробивши різкий поворот у повітрі, вивертається й стає на лапки. І так завжди. Як би не впав кіт, він завжди приземляється на лапки й одразу ж може бігти далі. Таке миттєве вирівнювання положення тіла у котів забезпечується роботою їхнього вестибулярного апарата.

Під час падіння вестибулярний апарат допомагає коту виконати низку послідовних рефлексів і приземлитися на лапи. Ненормальне положення тіла в просторі подразнює отолітовий апарат каналів внутрішнього вуха кота. У відповідь на це подразнення відбувається рефлекторне скорочення м’язів шиї, які приводять голову тварини в нормальне положення відносно горизонту. Це — перший рефлекс. Скорочення шийних м’язів і положення шиї при повороті голови є подразником для виникнення іншого рефлексу — скорочення певних м’язів тулуба та кінцівок. У результаті тварина приймає правильне положення.

Цей складний вроджений ланцюговий рефлекс сформувався у деяких тварин як пристосування до способу життя. Адже тваринам, особливо з родини котячих, часто доводиться під час полювання стрибати й падати з дерев, скель або зі спини своєї жертви. І якби в них не було цього пристосувального рефлексу, то не лише здобич могла б утекти, а й сам мисливець іноді міг би постраждати від зубів, рогів чи копит своєї жертви.